Сторінка для майстрів виробничого навчання

Виховна робота майстра виробничого навчання в групі.

Інженерно-педагогічні працівники професійних навчально-виховних закладів повинні глибоко розуміти виховне значення національного компонента змісту освіти, який включає знання рідної мови і літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, її міжнародне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку, культуру та побут інших народів, що проживають на території України.

Формування громадянської зрілості майбутніх робітників, як зазначено в Концепції професійної освіти України, потребує цілісного підходу до організації навчально-виховного процесу, забезпечення гармонійного поєднання різноманітних напрямів, засобів, форм виховання на основі гуманістичного осмислення внутрішнього світу особистості, взаємозв’язків загальнолюдських цінностей та індивідуальної неповторності, а також урахування вікових, психологічних та фізіологічних особливостей.

Майстер виробничого навчання  повинен пам’ятати, що виховний процес базується на принципах учнівського самоврядування, передбачає відносини взаємної довіри і поваги викладача, майстра та учнів, їхню спільну відповідальність за справи колективу, за долю кожного його члена. Учнівські самодіяльні організації та об'єднання за інтересами функціонують на демократичних засадах, на основі громадянських прав і свобод, загальнолюдських цінностей та моралі.

Відповідно до статті 7 Закону “Про освіту” учні й працівники освіти можуть створювати у навчально-виховних закладах первинні осередки громадсько-політичних організацій, членами яких вони є. У позанавчальній діяльності можуть використовуватись різноманітні форми роботи, клуби і гуртки художньої, технічної творчості, раціоналізаторів та винахідників, університети народознавства, творчі об'єднання дослідників історичної спадщини тощо. Утвердженню й розвитку національно-культурних та професійних традицій сприяють естетичне виховання, багатоаспектна краєзнавча, туристська робота, широка участь вихованців в охороні пам’яток природи, історії та культури, у відродженні народних промислів, фольклору, пісенної і музичної культури різних регіонів України.

Успішне педагогічне керівництво вихованням майбутніх робітників передбачає поєднання зовнішніх і внутрішніх стимулів. Зовнішні стимули – це вимоги, які виходять від майстра і спонукають учнів до певних дій. До цих стимулів належать також умови й обставини, в яких відбувається педагогічний процес.

Внутрішні стимули виходять від самих учнів, вони містять, зокрема, реакцію вихованців на поради й вказівки майстра. Коли зовнішні вимоги приймаються учнем і стають його внутрішніми вимогами до себе, тоді застосовувані вихователем засоби і методи виховання набувають неначе подвоєної сили.

Проблема стимулів органічно пов’язана із стилем педагогічного керівництва: виховна робота повинна відповідати рівневі розвитку юнаків і дівчат, умовам, в яких вони живуть і працюють. Тому, плануючи виховну роботу з учнями, слід передбачити цілком конкретні заходи колективного та індивідуального характеру.

Для того щоб виховна робота за своїми формами і методами відповідала змісту навчально-виховної діяльності учнів, слід диференціювати її за періодами навчання: вступний, підготовчий, період освоєння професії та контрольно-заключний.

У кожний з періодів перед учнями ставляться цілком конкретні завдання, адже рівень трудової і моральної вихованості перебуває в постійній динаміці, змінюються ступінь розвитку колективу, характер виховної роботи.

Різноманітність умов, у яких здійснюється професійна підготовка учнів, неоднакова її тривалість, специфіка форм навчання, особливості профілів підготовки не дозволяють сформулювати універсальні вимоги до виховної роботи майстрів виробничого навчання. Разом з тим можна визначити основні з них у формі певних завдань.

Виховання в учнів любові й поваги до праці як першої життєвої потреби пов'язане з такою організацією навчального процесу, яка забезпечує свідоме засвоєння учнями знань, формування у них міцних навичок, розвиток пізнавальних здібностей, вироблення навичок самоосвіти.

Велике виховне значення має проведення зборів самими учнями. На обговорення загальних зборів слід виносити питання підготовки до екзаменів і до подання кваліфікаційних пробних робіт, результати навчальної роботи групи за певний час, стан успішності і дисципліни учнів, звіти про виконання колективних доручень.

Важливе завдання полягає в тому, щоб систематично навчати учнів усього нового, передового, що впроваджується у виробництво (організація, норми, технологічні процеси, робочий інструмент, пристрої). З самого початку навчання учні повинні добре уявляти собі свою професію в розвитку, знати, якими знаннями і виробничими уміннями їм доведеться оволодіти для кваліфікованого виконання робіт.

Виховна робота майстра має спрямовуватися на розвиток в учнів свідомого ставлення до навчання, прагнення до підвищення рівня своїх знань, удосконалення навиків, оволодіння передовими методами праці. У нього завжди є можливість показати учням значення їх загальноосвітньої підготовки. Особливо важливо це для тих вихованців, які недооцінюють теоретичні знання.

Потрібно залучати учнів до активного громадського життя. Важливе виховне значення має їхня участь на заключній стадії навчання у діяльності комплексних бригад робітників.

Важливою умовою ефективності виховних зусиль майстра є його особистий приклад, ділова кваліфікація, глибоке знання справи, моральні якості, сувора вимогливість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактовність, невимушеність поведінки. Майстер повинен бути для учнів зразком витримки, принциповості й справедливості. Його особистий приклад допомагає і в формуванні в учнів дбайливого ставлення до суспільної власності. Завдання полягає в тому, щоб зробити бережливість потребою учня, невід'ємним компонентом його виробничої діяльності.

Провідне місце в системі виховної роботи, здійснюваної майстром виробничого навчання, належить індивідуальному підходу до учнів. Сутність його в тому, що майстер визначає, яких позитивних і негативних впливів під час навчально-виховної роботи зазнає кожний учень, встановлює шляхи усунення негативних впливів, допомагає учневі усвідомити допущені помилки і вказує, як їх виправити, створює кожному учневі умови, що сприяють досягненню успіхів у навчанні і праці, враховує громадську думку колективу, домагається, щоб вона позитивно впливала на кожного вихованця; проводить індивідуальну роботу з батьками учнів.

Щоб досягти успіху в навчально-виховній роботі, слід враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, знати їх інтереси, нахили і прагнення, здібності і звички, рівень знань і навичок, набутих раніше.

Однією з принципово важливих умов забезпечення індивідуального підходу майстра до учнів є виховання в них самостійності, а саме:

- уміння розбиратись у вимогах, що ставляться до роботи, планувати свою діяльність і домагатися виконання накресленого плану;

- забезпечення виконання виробничих норм;

- уміння долати труднощі в роботі;

- застосування нових прийомів праці на основі досвіду передовиків виробництва;

- ощадливе витрачання матеріалів та електроенергії;

- утримання обладнання, інструменту і пристроїв у зразковому стані;

- намагання виготовляти вироби лише відмінної якості.

Проте надавати молодій людині самостійність треба з певною обережністю, враховуючи ступінь її трудової підготовки. Важливо не підказувати учням готових рішень, а підводити їх до самостійних висновків і дій.

Позитивним фактором у виховній роботі є правильні взаємовідносини майстра і учнів, що базуються на взаємній повазі. Майстер повинен давати учневі можливість висловити свою думку, виявляти довір’я до його знань, утримуватися від поспішних і категоричних заперечень та висновків. Майстер радиться з учнями з виробничих питань, обговорює з ними плани роботи, розкриває перед ними перспективи зростання, тобто створює атмосферу довір’я, викликає учнів на відверту розмову, радиться з ними перед тим, як прийняти певне рішення.

Індивідуальний підхід до учнів вимагає від майстра великого педагогічного такту. Треба приймати лише продумані рішення, особливо при перших спробах налагодити самостійну роботу учнів. Висновки, що ґрунтуються на поспішних судженнях, можуть призвести до помилкових рішень і позбавити учня навіть невеликої впевненості у своїх силах.

Глибоке знання своєї справи, педагогіки полегшує майстрам пошук нових шляхів для розв’язання важливих завдань, що стоять перед ними як перед вихователями. Отже, кінцева мета їхньої професійної діяльності полягає не тільки в тому, щоб навчити учнів створювати певні матеріальні цінності, а й у тому, щоб виховувати у них потребу в праці.

Проведення цілеспрямованої роботи з профорієнтації учнів на робітничі професії – одне з важливих завдань майстрів.

Підвищенню ефективності виховного впливу майстрів сприяє об’єднання їхніх зусиль з діяльністю рад професійних навчально-виховних закладів, громадських організацій та сім'єю.

Успішне виконання навчально-виробничих і виховних завдань вимагає від майстра чуйності і принциповості, високого рівня загальної і педагогічної культури, відмінних професійних умінь, любові до своєї спеціальності та до педагогічної праці, почуття нового, постійного вдосконалення професійної і педагогічної майстерності.

Методи вивчення особистості учнів

Для практичного застосування у виховному процесі в навчальній групі училища рекомендуються такі методи вивчення колективу і особистості: психолого-педагогічне спостереження, бесіда, педагогічний експеримент, аналіз результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, письмові роботи-роздуми, висунення тези з доведенням, її правильності чи неспроможності, обговорення ситуацій, соціометричні методи тощо.

Незалежно від того, якими методами проводиться вивчення, воно має відповідати науково обґрунтованим вимогам: 1) вивчення особистості і колективу повинно бути цілеспрямованим; 2) вивчення слід здійснювати систематично протягом року і всього періоду навчання, поступово накопичуючи матеріал за значний відрізок часу; 3) особистість слід вивчати в діяльності – навчально-виробничій, трудовій, суспільне корисній, громадській, а також у спілкуванні з однолітками, дорослими, батьками; 4) необхідно вивчати не окремі риси, а особистість у цілому; 5) вивчення особистості і колективу треба здійснювати комплексно; 6) при вивченні слід користуватися різними методами і прийомами; 7) вивчення має бути об'єктивним, неупередженим, з фіксуванням як позитивних, так і негативних рис особистості і колективу.

Спостереження – найпоширеніший у практиці метод. Його застосовують під час проведення уроків, виробничого навчання, практики, суспільне корисної праці, відпочинку, виконання громадських обов'язків та доручень. При застосуванні методу учні не повинні помічати і відчувати, що за ними спостерігають. При цілеспрямованому спостереженні увага педагога зосереджується на певних явищах. Слід не просто констатувати факти, а виявляти причини явища, аналізувати їх, визначати шляхи і засоби ефективного впливу на учня чи колектив. Для запису в щоденник чи картку рекомендується така схема: дата спостереження, аналіз причин явища, що спостерігається, заходи впливу, результати, висновки. На нашу думку, немає потреби заводити картку спостережень на одного і того самого учня окремо майстру і класному керівнику. Така картка може бути одна, а записи в ній роблять і класний керівник, і майстер.

Бесіда як метод вивчення дає змогу виявити мотиви поведінки, інтереси, нахили учнів. Бесіду проводять з одним учнем (індивідуальна бесіда), кількома (групова), з групою (колективна), а також з викладачами, що працюють з даними учнями, батьками. Заздалегідь складають план бесіди, формулюють запитання. Групова або колективна бесіда може бути стандартизованою (всім ставляться однакові запитання) і нестандартизованою (містить обов'язкове коло запитань, які можуть ставитися в різному словесному оформленні). Запитання бувають прямі і непрямі. Залежно від мети і обставин бесіду проводять обидва педагоги разом чи один з них. Зауважимо, що під час бесіди спочатку доцільно ставити запитання прості, зрозумілі, а потім складніші. Всі запитання мають бути лаконічними, конкретними і зрозумілими. Вони не повинні суперечити педагогічному такту і професійній етиці. Слід також врахувати, що під час бесіди різні обставини можуть викликати необ'єктивні відповіді.

Аналіз результатів діяльності — навчальної, виробничої, трудової, громадської, естетичної, спортивної, письмових робіт-роздумів («Найщасливіший день у моєму житті», «Справжній друг», «Чи потрібне людині захоплення?», «Спробую на себе подивитись очима товариша», «Чи потрібно вчитись, коли й так маєш умілі руки?» та ін.), виготовлених саморобок, зібраних колекцій тощо. Такий аналіз дає змогу визначити практичні вміння учнів, спрямованість їх особистості, допомагає краще пізнати внутрішній світ підлітків. Результати аналізу фіксуються у щоденнику чи картці спостережень.

Педагогічний експеримент: учня (учнів) спостерігають у спеціально організованій педагогом ситуації, в якій би виявилися характерні риси особистості. Перед проведенням експерименту важливо визначити його мету, зав­дання, обрати місце і час проведення, продумати систему спостереження. Наприклад, якщо ви хочете з'ясувати, як учень С. поводить себе з товаришами, чи розвинуте у нього почуття, колективізму, взаємодопомоги, то для цього можна під час участі в суспільне корисній праці, чергуванні групи по училищу (або в іншому виді роботи) направити його на складну або не зовсім приємну ділянку роботи. Поведінка учня, якість виконаної ним роботи і взаємовідносини з однокурсниками під час її виконання дадуть педагогу необхідний матеріал для об'єктивних висновків.

Метод узагальнення незалежних характеристик – обробка (аналіз та узагальнення) педагогом інформації, одержаної від інших викладачів, що працюють у даній навчальній групі, учнів групи, їхніх батьків, друзів, представників громадських організацій, членів трудового колективу базового підприємства та ін. Одержані дані зіставляються з власними. Якщо існують суперечливі судження, оцінки, то необхідно з'ясувати причини розходжень.

Різновидом зазначеного методу є метод педагогічного консиліуму, який передбачає колективне обговорення результатів вивчення учнів на основі певної програми, оцінювання тих чи інших якостей особистості, виявлення причин можливих відхилень у формуванні особистості та відбір засобів подолання виявлених недоліків.

Анкетування (письмове опитування) застосовують у таких випадках: коли необхідно одержати певні фактичні дані; з'ясувати ставлення учнів до певного явища, події, проблеми; виявити їхні інтереси; одержати єдино можливі і короткі відповіді (так, ні). Анкети бувають відкриті (які містять лише запитання, а відповіді на них опитуваний має написати сам) і закриті (на кожне запитання пропонується кілька відповідей, одну з яких має вибрати опитуваний).

При складанні анкет потрібно додержувати таких вимог: 1) кожне запитання анкети повинне бути логічно за­вершеним, чітким за змістом; 2) варіанти відповідей у закритій анкеті мають передбачати можливі відповіді опитуваного, їх не повинно бути менше, ніж можуть назвати учні; 3) питання формулюються так, щоб вони були зрозумілими для всіх опитуваних; 4) не потрібно ставити запитання, які містять підказку.

Щоб визначити інтерес і ставлення учнів до громадської роботи, виконуваних доручень, можна запропонувати такі запитання:

Чи задовольняє вас доручення, яке ви виконуєте? Якщо ні, то чому?

Що примушує вас виконувати доручення?

Яке доручення ви виконували б з бажанням?

Чи хотіли б ви не виконувати ніяких доручень, не займатися громадською роботою?

На початку навчального року напередодні планування виховної роботи в групі доцільно вивчити ставлення учнів до позаурочних заходів, які проводяться в групі. З цією метою учням пропонують такі запитання:

Які заходи, проведені в групі в минулому році, вам найкраще запам'ятались?

Які теми, цікаві на ваш погляд, пропонуєте включити до плану виховної роботи групи?

Що ви пропонуєте проводити частіше: бесіди, диспути, екскурсії, ділові або рольові ігри, усні журнали, прес-конференції, «Клуби подорожей», «Що? Де? Коли?», конкурси тощо?

Запропонуйте тему і форму проведення одного з них, який ви могли б розробити, організувати і провести самі або разом з товаришами.

Висування тези з доведенням її правильності чи неспроможності. 

Цей метод доцільно використовувати на виховних годинах під час проведення (або напередодні) бесіди, диспуту на певну тему. Наприклад, учні оцінюють тезу «Можна бути кваліфікованим робітником, майстром справи без загальної освіти» або «Можна бути хорошою людиною, лишаючись байдужим і лежнем». Висловлені учнями судження і їх обґрунтування дають змогу судити про розвинутість свідомості підлітків, їхніх життєвих установок, орієнтацій. Спираючись на них, майстер і класний керівник обирають педагогічне доцільні напрями і засоби виховної роботи в колективі.

Обговорення ситуації – цей метод дозволяє вивчати ціннісні орієнтації учнів, їхні погляди, переконання, моральні критерії. Його застосовують на виховних годинах та інших позаурочних заходах.

Для визначення моральної самооцінки учнів їм можна запропонувати дописати речення, наприклад:

Понад усе я ціную в людині...

Я поважаю своїх однолітків за те, що...

Я не поважаю своїх однолітків тому, що...

В собі я найбільше ціную...

Мені здається, що мої товариші цінують мене за...

Викладачі мене вважають...

Мої батьки вбачають у мені...

В собі я найбільше не приймаю...

Моя головна життєва мета...

Для досягнення цієї мети мені необхідно буде...

Приймаючи будь-яке рішення, я керуюсь...

У виховній роботі інженерно-педагогічні працівники застосовують також соціометричний метод, розроблений американським психологом Дж. Морено. Цей метод дозволяє вивчити міжособистісні стосунки, симпатії і антипатії в навчальній групі, виявити реальних лідерів. Його суть полягає в тому, що учням пропонують відповісти (письмово) на запитання, які виявляють симпатію чи антипатію до інших членів групи. Основа запитань — «З ким би ви хотіли?..» Як правило, пропонуються два напрями діяльності — спільна праця (навчальна, виробнича) та відпочинок, розваги.

Принципи виховання і їхня реалізація в умовах ПТНЗ

Принципи виховання – ті вихідні положення, у яких виражені вимоги до змісту, організації і методам виховної роботи. У сучасній професійній педагогіці виділяють наступні; принципи виховання:

1. Професійної спрямованості виховання.

Даний принцип крім професійно орієнтованого середовища навчання, що, як правило, обов'язково є присутнім у ПТНЗ і не вимагає цілеспрямованого формування, припускає створення професійне спрямованої системи організованої життєдіяльності учнів ПТНЗ. Іншими словами – усі виховні заходи повинні обов'язково бути професійно спрямованими, тобто сприяти формуванню професійно важливих якостей особистості майбутнього робітника, сприяти, його професійному вихованню.

2. Пріоритетного виховання загальнолюдських якостей і властивостей особистості (доброти, чесності, порядності, милосердя, чуйності і т.д.).

3. Зв'язку виховання з життям і працею – випливає з основної задачі – підготовка учня до життя, творчій діяльності.

4. Виховання особистості в колективі і через колектив.

5. Сполучення вимогливості до учня з повагою його особистості.

6. Опори у вихованні на позитивне (довіра до учня, віра в можливість розвитку його позитивних якостей).

7. Обліку вікових особливостей і індивідуальних якостей.

8. Планомірності, погодженості і наполегливості у виховній роботі.

Загальне правило для всіх педагогів: «Педагог не має права ображатися». Якщо ж педагог образився, то його діями керує не розум, у який «закладені» наукові принципи і методи виховання, а емоції, що вимагають найчастіше надходити всупереч цим принципам.

Методи впливу на особистість учня ПТНЗ

Методика педагогічного впливу на особистість учня ПТУ – це система засобів, використовувана для педагогічно доцільної організації його трудовий, навчальної, суспільно корисної діяльності і дозвілля.

До основних методів педагогічного впливу відносяться:

1) Особистий приклад  педагога це позитивний приклад видатної особистості.

2) Методи переконання – впливають на свідомість почуття і волю з метою формування і закріплення позитивних моральних якостей і усунення негативних. До них відносяться: етичні бесіди, лекції, розповіді, доповіді, диспути і т.д.

3) Методи привчання і вправи – багаторазове повторення дій з метою утворення і закріплення позитивних навичок і звичок.

 Заохочення й осуд:

Заохочення: 

1) схвалення;

2) нагородження грамотою;

3) преміювання;

4) нагородження туристичною поїздкою;

5) нагородження коштовним подарунком і т.д.

Осуд – це засіб виховання, а не помсти чи приниження учня.

Крайньою формою осуду є покарання

Особливості виховної роботи в навчальній групі

У процесі навчання в ПТУ, виробничої практики на підприємстві формуються нові потреби та мотиви поведінки учнів, підвищується рівень їх самосвідомості. Про­те цього може не статись, якщо моральна атмосфера в училищі не на належному рівні, а в організації праці на виробництві мають місце певні недоліки. В зв'язку з цим у багатьох учнів відбувається психологічна перебудова в негативному напрямі, адже і їхній попередній життєвий досвід не завжди буває позитивним. У цих учнів з’являються нервозність або, навпаки, сором’язливість, апатія та інертність.

За сприятливих умов цікава навчальна та виробнича діяльність, добрі стосунки з ровесниками, педагогами й училищі та гуртожитку допомагають вихованцям швидше осмислити нові орієнтири в житті та поведінці, зай­няти активну життєву позицію. Завдання майстра на цьому етапі — підбадьорити учня, допомогти йому адаптуватися до нових умов життя, сприяти виявленню кращих людських якостей.

Як це здійснити, який шлях обрати – кожний майстер повинен вирішувати сам, враховуючи власний досвід, особливості учнівської групи, кожного учня. Для досягнення визначеної мети йому потрібно об'єктивно оцінювати навчальну, виробничу та громадську діяльність учнів, їхні індивідуальні особливості. Характеризуючи учня, не можна спиратися на окремі негативні його риси або факти з життя. Водночас слід пам'ятати, що надмірна поблажливість може формувати у вихованців занижену самооцінку і думку про те, що до них нікому немає діла. Поверховість, необ'єктивність суджень педагогів заважає, знижує ефективність навчально-виховного процесу. Тому майстер повинен враховувати, що учні, починаючи навчання в профтехучилищі, критично оцінюють нові умови навчання, проживання, спілкування тощо. В них формується своє уявлення про життя, яке не завжди збігається з уявленням викладачів, класних керівників, майстрів, батьків, а тому досить часто вихованці помиляються і підсвідоме чекають від старших поради чи допомоги. Проте не можна забувати, що таку пораду чи допомогу учні приймають лише за умови доброзичливих стосунків з педагогами. Тільки тоді можливі відвертість, щирість і майстер зможе виявити ту позитивну основу, на якій посилюється ефективність виховного впливу. Це допомагає вихованцям осмислювати свої вчинки, можливості, нахили.

Формування таких стосунків потребує від майстра терпіння, педагогічного такту і робить неприпустимими декларативність у роботі, тиск авторитетом. Незнання психологічних особливостей учнів, педагогічна неграмотність багатьох майстрів негативно впливають на ставлення до них учнів. Тому майстер з початку знайомства з ними має виробити відповідну позицію відносно кожного вихованця. Це дасть змогу виявити і врахувати як позитивні, так і негативні риси учня, осмислити попередні етапи його розвитку  в сім'ї. На основі цього можна визначити конкретні форми організації, методи, засоби та прийоми виховання майбутніх робітників.

Таким чином, виховний вплив майстра має бути тактовним, ненав'язливим, без однозначності в оцінці тих чи інших вчинків. Він покликаний пробуджувати у вихованців бажання реально оцінювати свої справи та пове­дінку, перспективи свого професійного росту. Вільний розвиток особистості може здійснюватись за умови, ко­ли учень не відчуває на собі «виховного тиску». Виховний процес у навчальній групі потрібно будувати педагогічно грамотно, щоб усі його учасники самі бажали наслідувати норми та правила поведінки старших, виявляли непримиренність до негативних вчинків інших. Отже, виховна робота з учнівською групою потребує системи відповідних, всебічно обґрунтованих і правильно організованих заходів.

Що це означає? Йдеться про те, що всі вони – різні за змістом, формою, підходом, емоційним забарвленням – повинні мати внутрішній зв'язок, доповнювати і бути спрямованими на розв'язання головного завдання – виховання загальнолюдських якостей та всебічний розвиток особистості вихованця. Тому, по-перше, необхідно разом з учнями здійснювати такі заходи, які б сприяли позитивному регулюванню міжособистісних стосунків; по-друге, систему виховної роботи слід будувати так, щоб моральна спрямованість; зміст виховних заходів мали випереджувальний характер, щоб вони впливали не лише на задоволення, а й на розвиток пізнавальних, інтелектуальних, духовних, культурних потреб учня.

Будь-який захід (лекція, зустріч, екскурсія, культпохід тощо) учні можуть сприймати по-різному. Тому майстрові, як і кожному вихователю, потрібно добре знати, як майбутній робітник осмислює почуте на уроці чи побачене на екскурсії, як він переживає різні події з життя учнівської групи училища, підприємства, міста, що для себе вважає корисним.

Головне для вихователя – допомогти учням визначити своє місце, свою конкретну участь у виконанні накреслених планів.

Проводячи виховну роботу з учнями, майстру разом з класним керівником важливо готувати учнів до розуміння того, що в усьому, що їм доводиться робити, по­винна бути закладена можливість моральної поведінки, розвитку вольових якостей людини. Ось чому не слід вдаватися до моралізування, яке викликає у молоді негативне ставлення до заходів, що проводяться, і до їх організаторів. Доцільно створювати такі умови, які сприяли б формуванню у вихованців бажання не пристосовуватись до зовнішніх життєвих обставин, а вимагали б їх активної діяльності.

Звернімось до проведення в училищі позаурочних заходів. Майстер прагне реалізувати певну мету, формує відповідне ставлення учнів до певного явища чи події. При цьому доцільно враховувати ряд вимог, зокрема: ініціативу у виборі теми можуть і повинні виявляти самі учні. Якщо вони не готові до такого вибору, то вихователями проводиться відповідна робота не тільки з вивчення їхніх інтересів, а й з роз'яснення значення різ­них цікавих творчих справ; важливо зважати на емоційний стан учнів, їхній на­стрій, ставлення до запропонованого; позаурочний захід не повинен нагадувати урок, на якому міжособистісні стосунки нерідко розглядаються формально: він має передбачати вільне,невимушене спілкування, атмосферу емоційно-ділового сприйняття учнями актуальних проблем тощо.

Основна мета виховної години – допомогти учням засвоїти загальнолюдські цінності, культурні надбання людства; усвідомити необхідність подолання суперечностей у становленні особистості; розбиратися в складних стосунках з однолітками і дорослими; спонукати до морального самовдосконалення тощо.

В основу виховання учнівської молоді важливо покласти загальнолюдську мораль, а не ідеї тієї чи іншої партії. Ідеї національного виховання не повинні штучно насаджуватись у навчальному закладі. Вони мають органічно вливатись у життя сучасної професійної школи, втілюватись у змісті навчання, в його засобах, у традиціях кожного закладу. На першому місці має бути рідна мова. її необхідно відродити, зберегти, розвинути як першоелемент національної культури. Видатний український вчений Іван Огієнко зазначав: «Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова, як певний орган культури, традиції. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання» .

Важливо розповісти учням про виникнення писемності на берегах Дніпра в період трипільської культури; ознайомити їх з історичними відомостями про літери першої писемності.

Майстри виробничого навчання разом з викладачами й вихователями покликані приділяти увагу питанням відродження народної культури, адже саме вона ввібрала в себе весь культурно-історичний шлях народу, зміст його життя, мораль людей праці, основу якої становлять совість, чесність, правдивість, скромність, працьовитість, милосердя, національні традиції, звичаї, обряди, народні знання про землеробство, хліборобство, медицину, метеорологію.

Вихованців професійних закладів слід навчати спілкуватися, самостійно розв’язувати свої. проблеми, об'єктивно і критично ставитися до себе та своїх дій. Необхідно приділяти увагу формуванню в кожного учня почуття відповідальності за свої вчинки.

Позаурочні заходи можуть проводитись у будь-якій формі: бесіди, дискусії, диспуту тощо. Аналіз планів виховної роботи, зустрічі з майстрами та класними керівниками свідчать про те, що лише кожний четвертий з них проводить диспути. Більшість практиків говорять про труднощі у підготовці до диспутів, незнання методики, невміння визначити тематику. Тому розгляньмо деякі питання, пов'язані з проведенням диспуту.

Диспут – це один із засобів морального виховання учнів, розвитку в них логічного, творчого мислення. Він сприяє формуванню в майбутніх робітників почуття відповідальності, вміння відверто висловлювати і відстоювати свої думки, доводити неправоту опонента, викривати недоліки в поведінці своїх товаришів тощо. Диспут має важливе значення і для вивчення особистості учня. Назвемо види диспутів: підготовлені учнями; ті, які ставлять за мету ознайомити юнаків та дівчат з основними моральними поняттями та категоріями; із спеціальною постановкою конкретної проблеми та її аналізом; стихійні, незаплановані диспути та ін.

Найважливішим питанням є вибір дискусійної проблеми (теми), яка б хвилювала юнаків та дівчат. Опитування учнів профтехучилищ свідчить про те, що їх найбільше цікавлять диспути на моральні теми, про стосунки з однолітками, про моду вчорашню і сьогоднішню, про загальнолюдські категорії: людяність, гуманність, милосердя.

Під час підготовки до диспуту важливо створити серед учнів відповідну психологічну атмосферу доброзичливого та відвертого обміну думками. Слід ураховувати різний рівень культури, духовного розвитку учнів. Вихованців з низьким рівнем культурного та духовного розвитку бажано завчасно готувати до диспуту, підвести їх до думки про те, що насамперед потрібно добре розбиратись у певній проблемі, поповнювати свої знання. А учнів з більш високим рівнем духовного розвитку слід переконати в тому, що не в усіх товаришів однакова реакція на запитання, критичні зауваження тощо.

Доцільно створити ініціативну групу з підготовки до диспуту, яка визначає актуальність теми, складає план його підготовки та проведення, призначає учнів, відповідальних за певну роботу. В плані передбачаються добір літератури з визначеної теми, індивідуальні та групові бесіди з майбутніми учасниками диспуту, оформлення аудиторії тощо.

Наступним етапом є підготовка основних питань для обговорення, які мають містити у собі приховані суперечності й спонукати учнів до дискусії. Зміст питань повинен викликати в учнів потребу глибоко осмислити проблеми диспуту, прочитати відповідні публікації в науково-популярній та іншій літературі, оцінити з точки зору обговорюваної проблеми поведінку свою та своїх товаришів, визначити шляхи самовиховання.

Перед початком диспуту учні знайомляться з правилами його проведення:

1. У дискусії всі рівні і ніхто нікого не повчає.

2. На диспуті немає спостерігачів, кожний – активний учасник розмови.

3. Перш ніж дискутувати, подумай.

4. Починаючи дискусію, чітко висловлюй ті положення, які будеш захищати.

5. Якщо учасники диспуту довели помилковість твоєї думки, май мужність визнати це.

6. Закінчивши свій виступ, узагальни свою думку. Якщо диспут проводиться вперше, то ведучим може бути майстер чи класний керівник. Надалі ведучого обирають самі учні.

Планування виховної роботи в навчальній групі

Планування виховної роботи в навчальній групі — це осмислення процесу виховання, визначення його перспектив. Планування допомагає майстрові та класному керівникові спрямовувати свою педагогічну діяльність, визначати цілісну виховну систему, проектувати розвиток окремої особистості та учнівського колективу в цілому.

Плануючи виховну роботу в навчальній групі, слід враховувати інтереси і потреби вихованців.

Рекомендуємо таку орієнтовну схему вивчення особистості учня.

Орієнтовна схема вивчення особистості учня

Прізвище, ім'я, по батькові. Рік народження.

Наявність батьків (мати, батько).

Матеріальне становище сім'ї.

Наявність здібностей до обраної професії.

Чи дорожить справами учнівського колективу? Чому?

Кругозір.

Основні риси характеру.

Як ставиться до товаришів і старших?

Характер ініціативності (висока і постійна, несистематична, безініціативний).

Чи користується авторитетом серед товаришів?

Причини конфліктів з товаришами.

Ставлення до побутової праці.

Ставлення до громадської роботи.

Які громадські доручення виконує? Як їх виконує?

Інтерес до життя країни.

Розвиток мови.

Виконання вимог майстра виробничого навчання, класного ке­рівника .

Чим займається у вільний час?

Участь у роботі громадських організацій та об'єднань за інте­ресами.

Стан здоров'я.

Визначити взаємини в учнівському колективі, його структуру (офіційну та неофіційну, неформальні угруповання). З цією метою можна використати анкету  «Що ти знаєш про себе і своїх однолітків?», «Наша група».

Анкета

«Що ви знаєте про себе і своїх однолітків?»

1. Хто з ваших товаришів сумлінно ставиться до навчання? Чому?

2. Що, на вашу думку, знижує інтерес до навчання?

3. Хто виявляє старанність під час виробничої практики? Чому?

4. Ваші пропозиції щодо покращання організації виробничої практики.

5. Хто з товаришів охоче виконує громадські доручення? Чому?

6. Чому деякі учні без бажання виконують громадські дору­чення?

7. Хто вам подобається і з ким би ви хотіли жити в гуртожитку в одній кімнаті? Чому?

8. Які особистісні якості є причиною вашого небажання жити в одній кімнаті з тим чи іншим учнем?

Твір

Наша група

Чи дружна наша група? (Так, ні, не дуже. Чому?)

Чи задоволений ти ставленням товаришів до себе? (Так, ні,