Культура зовнішнього вигляду викладача та майстра виробничого навчання

    Професія вчителя – одна з небагатьох, які можна назвати вічними. Ніхто і ніщо не зможе замінити вчителя– творчу особистість зі своїм неповторним учительським іміджем.  Найсучасніша техніка, комп’ютери чи система  "Інтернет” – лише добрі його помічники. З плином часу змінюється і статус учителя, його функціональні обов’язки та права і, власне, навіть учительський образ. Незмінною ж залишається потреба в учителях, бо без нього малоймовірним уявляється шлях до прогресу, нормального людського життя.  Нині, в період національного відродження України, педагогічним працівникам відводиться особлива роль і місце, що підкреслюється в основних нормативних та законодавчих документах про освіту. Вимоги до нього досить високі, що цілком закономірно. З огляду на це, кожен  педпрацівник має бути не тільки прекрасним фахівцем, а й володіти високим мистецтвом виховувати та навчати. Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль, енергії, природних нахилів і здібностей, величезної працездатності і, чи не найголов-  ніше– безмежного бажання стати педагогом-майстром.

    Існує низка професій, для представників яких зовнішність відіграє першочергове значення: диктор телебачення, дипломат, актори тощо. До них належить і професія педагога. Зовнішність педагогічних працівників виконує дещо специфічну роль, адже вони мають справу не просто із соціумом, а з учнівською молоддю. Для неї педагог – це своєрідний еталон, зразок для наслідування. Тому зовнішність викладача та майстра виробничого навчання має бути бездоганною у всіх відношеннях. Вона – складовий елемент педагогічної

техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на це, очевидна пряма залежність між цими поняттями. Педагогічна техніка як вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати власним психофізичним станом та

створювати свою зовнішність відповідно до вчительського призначення – тонкий інструмент впливу на суб’єктів виховання. Народна мудрість стверджує, що по одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Усе це правильно, але враження, яке справляє класний керівник  та майстер  під час першої зустрічі зі своїми вихованцями, лишає незабутній слід у пам’яті учнів. Особливо, якщо це враження підсилюється подальшою аналогічною їх поведінкою . Зрозуміло, що вирішальну роль тут відіграє саме зовнішність. Як правило, учням потрібний певний час, аби розібратися, що ж криється за "одягом”. Педпрацівникам ж важливо не втратити можливостей для встановлення дружніх стосунків з учнями, що є основною позитивної взаємодії.

    Як засвідчують педагоги-практики, вплив  викладача та майстра виробничого навчання  на учнів починається після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною:  їх зовнішність  -не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.        Зовнішність педпрацівників – явище інтегральне, адже інтеграція

– процес зближення і зв’язку поряд із процесами диференціації.  Класний керівник та майстер виробничого навчання  впливають на учнів комплексом взаємозв’язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і і техніка догляду за своїм тілом – все це складники зовнішності.Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Так, культура мовлення – це інтонація, голос, дикція, дихання. Тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення та ін. Культура і техніка + рухів – постава, хода, жести,пластика, міміка,пантоміміка. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом – уміння доглядати за своїм волоссям, роботи зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари,парфуми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками,ногами). Тільки в поєднанні цих складових створюється

зовнішність, яка уособлює педагогічного працівника.  Прояв складників зовнішності носить диференційований, індивідуалізований  характер. Особливе внутрішнє осяяння. Що передається  через погляд, жест, поставу, усмішку – все це робить  наставників неповторним. Як зайти в кабінет, привітатись із учнями,  сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня – вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Проте в одних – це дорожче, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших – не зовсім. Тобто,

зовнішність залежить від окремої взятої особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме їй.Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває

як позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких  педагогів пам’ятають все життя, а інших забувають, закінчивши училище. Ось чому природним у кожного педпрацівника  має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення  без них людина неминуче деградує.

    Не секрет, що учні хочуть мати класного керівника та майстра виробничого навчання із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною модною зачіскою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного.

Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються ними, запевняючи всіх, що у них ”найкраща вчителька”. А у підлітковому віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до  педпрацівника,одягненого недбало, зачесаного за модою 10-річної давності. У якого руки вже забули, що таке манікюр, а обличчя – макіяж.

Звичайно, можна якимось чином виправити викладача та майстра виробничого навчання,  який у вихорів повсякденних справ забуває про себе.

Будь-яка деталь у зовнішньому вигляді й поведінці має виховне значення. "Я повинен бути естетично виразним,- писав А.С. Макаренко, - тому я ні разу не вийшов з непочищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь блиск, у міру сили та змоги, звичайно.

...Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в кращому костюмі. І я сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки в мене був”.

    Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писатипо дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо. Колір,фактура, доповнення також мають підкреслювати простоту, елегантність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Почуття міри потрібне і при використанні інших компонентів зовнішнього вигляду

– зачіски, косметики, прикрас.  Майстри виробничого навчання  повинні мати робочий одяг і до цього привчати своїх учнів. Педпрацівникам, крім обізнаності з вимогами до зовнішнього вигляду, важливо виробити певну систему умінь та навичок організації своєї зовнішності. У цьому їм прислужаться: Наявність орієнтованого режиму дня,складеного залежно від порядку занять у училищі.Важливо передбачити в ньому час для догляду за собою,фіксуючи, скільки його потрачено на певну процедуру. Як правило, налагоджений самоконтроль допоможе виробити звичку стежити за своєю зовнішністю, позбавить метушливого збирання на роботу,побоювання запізнитися. Через певний час дотримання режиму стане автоматичним.

    Одягаючи новий костюм, слід упевнитися, що в ньому буде зручно "працювати” у кабінеті.

    Виходячи з дому, бажано обов’язково оглянути себе  перед дзеркалом. Добираючись на роботу, важливо не забруднити одягу, не пом’яти його, не залишитися без ґудзиків тощо.

    У кабінеті бажано себе оглянути, внести необхідні корективи у зовнішність, оцінивши себе з позицій  учнів і своїх  колег.

   Корисними є самоаналіз з позицій педагогічних вимог до одягу, з урахуванням зовнішньо-го вигляду своїх колег,  спостереження, як вони та учні реагують на зовнішній вигляд.

    Важливим компонентом зовнішності  педпрацівників  є пантоміміка,міміка, контакт очей та між особистісний простір. Підсумовуючи сказане, зазначимо, що проблема зовнішності не нова, проте досить актуальна. Її вирішення залежить в першу чергу від педпрацівника, який має прагнути до ідеалу.

    Пропонуємо практичні рекомендації, які починаються із часток не і ні, тобто від протилежного: чого не має бути.Така форма подачі порад може допомогти запобігти

помилкам, які нерідко зустрічаються в реальному житті.У  гардеробі педпрацівника не має бути ультрамодного одягу, незвичайний фасон якого відволікає увагу учнів, а також вбрання занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує учнів.

Не варто навіть молодому педпрацівнику з’являтись у училищі в шльопанцях та в шортах.

Не втрачайте почуття міри: навчіться чітко визначати, коли необхідно одягати класичний костюм, коли робочий халат, святкову сукню, а коли – светр і джинси.

Не перетворюйтесь на "синю панчоху”, тобто носіть той одяг, що вам до вподоби і до лиця: естетично витриманий,ошатний, модний, елегантний.

Не захоплюйтеся сіро буденним одягом.Не забувайте, що одяг завжди має бути охайним, чистим,відпрасованим, зручним і не заважати працювати з учнями.

Не носіть тривалий час один і той же одяг, варто якнайчастіше "оживляти” його, комбінувати, прикрашати. Не носіть взуття босоніж, на високих підборах, бо його стукіт відволікає увагу учнів і крім того, швидко стомлюються ноги. Не знаходьтеся у приміщенні в теплих чобітках. Ні в якому разі не перебувайте у приміщенні училища у головному уборі. Це стосується як чоловіків, так і жінок.  Не забувайте, що довге розпущене волосся заважає під

час роботи з учнями. Неприпустимо  викладачам та майстрам виробничого навчання  чоловікам приходити до училища неголеними. Не експериментуйте надмірно зі своїм волоссям, аби химерні зачіски і часті зміни кольору не відволікали уваги учнів.

Не рекомендується прикрашати себе занадто дорогими і яскравими коштовностями чи біжутерією, які, до того ж, заважають працювати і спілкуватися з учнями.

Не варто користуватися дезодорантами, туалетною водою чи одеколоном з різким, сильним запахом. Ніколи не підкреслюйте своє мімікою чи жестами негативні сторони чи дефекти зовнішності, характеру і темпераменту учнів.  Ніколи не вказуйте на учня пальцем.

Не жестикулюйте надміру, бо жести мають лише підкреслювати слово.Не метушіться у кабінеті , бо це дратує учнів. Ніколи не обирайте "закриту” позу.

У роботі з учнями уникайте пози "лева” чи "наглядача”,бо учні  непогано читають мову жестів і вам  варто її досконало засвоїти. Не допускайте мовленнєвих шаблонів і виразів,

слів – паразитів. Не забувайте, що голос  наставника має бути відкритим, виразним, гнучким, витривалим. У ньому має звучати впевненість, мажорність. Не припускайтеся помилок і орфоепії. Неприпустимо, щоб у педпрацівника були природні дефекти,  які не можна виправити. Не слід забувати, що учня легко образити не тільки словом, а й інтонацією.

Не дозволяйте собі спілкуватися з учнями мовою"суржика”.Не забувайте, що володіння словом, технікою вираження своїх думок, почуттів рідною мовою,різними мовними стилями, технікою драматичного мовлення, фонаційного дихання та дикцією потребує постійного вдосконалення шляхом спеціальних вправ.

 Сподіваємося, що запропоновані рекомендації допоможуть викладачам,класним керівникам,майстрам виробничого навчання  уміло та впевнено працювати над своєю зовнішністю, що дасть їм змогу на високому рівні оволодіти педагогічною технікою.